«Хочу стати найкращим спеціалістом у своїй галузі на рідній Рівненщині, щоб мене рекомендували в кожному населеному пункті», – ділиться своїми амбітними планами на найближче майбутнє студент п’ятого курсу медичного факультету Андрій Кондратишин. А все почалося зі… зламаної руки в другому класі. Привітне ставлення та професіоналізм медиків, загальна доброзичлива атмосфера в закладі справили неабияке враження на маленького хлопчика, який вирішив також стати лікарем. Свою мрію він проніс через роки й ось уже – за крок до мети.
– Які риси студента ТНМУ Андрія Кондратишина допоможуть йому стати справжнім лікарем?
– Вважаю, що моя скрупульозність однозначно допоможе мені стати справжнім лікарем, адже завжди потрібно ретельно та прискіпливо збирати анамнез пацієнта, звертати увагу на найменші дрібниці під час обстеження та проводити їх аналіз, щоб поставити правильний діагноз. Правильний діагноз – це ключ до успішного лікування. Крім цього, аби стати професіоналом своєї справи, необхідно докласти максимум зусиль, у чому мені також допоможуть мої наполегливість і працелюбність.
– Якщо б вам довелося відрекомендувати себе людині, яка бачить вас вперше, що розповіли б насамперед?
– Я мріяв стати лікарем з другого класу й зараз я – студент медичного вишу, тому можна чітко стверджувати, що йду до своєї мети. Щодня також намагаюся робити щось корисне, аби не деградувати в цьому суспільстві: починаючи від читання додаткової літератури – й до вирішення побутових справ.
– Ви встигли два роки повчитися та насолодитися «нормальним» студентським життям, згодом два – під час карантину та тепер – під час війни. Який досвід приніс вам кожен з цих періодів вашого студентства?
– Перші два роки – це час для соціалізації та адаптації до студентського життя. Під час цього періоду я отримав безліч нових цікавих знайомств і знайшов кілька надійних друзів. До того ж у мене кардинально змінилися погляди на життя під впливом нових чинників.
Карантин дав можливість нам з друзями зорганізували освітній проєкт PowerSTEP для підготовки до «Кроку-1». У цей час я також знайшов себе в науковій діяльності. Мій наставник та за сумісництвом закріплений викладач з патоморфології – завідувач кафедри патологічної анатомії із секційним курсом та судовою медициною, професор Ярослав Ярославович Боднар під час заняття запропонував мені написати наукову роботу.
Що я можу сказати про війну? Війна як і будь-яка інша криза, – це нова можливість. Особисто для мене досвід під час війни полягав у налагодженні взаємодії між державними структурами та волонтерськими організаціями.
– Як війна змінила ваш світогляд і життя?
– Фраза «життя – це найвища цінність у житті» після початку війни стала для мене, як і для біль-шості українців, надзвичайно актуальною, адже, прощаючись з людиною, можеш розмовляти з нею востаннє. Від перших днів війни я разом з однодумцями неодноразово долучався до плетіння маскувальних сіток у приміщенні Тернопільського драмтеатру та в ТЗОШ №10, брав участь у сортуванні та відправленні ліків, медичного й технічного обладнання для військових, їжі та одягу для переселенців. Я справді відчув дух українського народу! Це стало поштовхом для створення медичного резерву серед студентів-медиків для лікарень, який зараз успішно виконує свої функції.
– І до початку повномасштабного вторгнення росії в Україну ви активно долучалися до громадської роботи університету. Можливо, якийсь проєкт для вас особливо важливий? Чому?
– Так, справді! Під час навчання на 3-ому курсі ми з однодумцями зорганізували проєкт PowerStep. PowerSTEP – це амбітний студентський волонтерський проєкт, основною метою якого є підвищити рівень знань студентів і допомогти їм у підготовці до іспиту «Крок-1» у доступній та зрозумілій формі. Ми розбираємо типові тестові завдання «Кроку-1» з детальним поясненням, підвищуємо загальний рівень знань і допомагаємо студентам ТНМУ у вирішенні всіх незрозумілих питань і проблем, що виникли впродовж навчання та підготовки. Нині проєкт курують Максим Фік, Мар’яна Решітник, Роман Рудий, Вадим Невідомський, Анастасія Шевчук, Іван Крупніцький, Уляна Дишко й, звичайно, я.
– Ви згадували, що спробували себе в науці. Вона вас цікавить і зараз?
– Так, надзвичайно. За 5 курсів навчання у виші я написав дві наукові статті, є автором шести тез. Окрім цього став призером міжнародної олімпіади з патологічної фізіології. Наразі відвідую відділення кардіології та палати інтенсивної терапії, оглядаю пацієнтів з інфарктом міокарда, збираю про них аналітичні дані, щоб, можливо, виявити якусь закономірність і на основі цього написати наукову роботу. Принагідно хочу подякувати моєму науковому наставнику Ярославові Ярославовичу Боднару, який відчинив мені двері у світ науки, дав фахові настанови, тобто заклав фундамент моєї наукової діяльності.
– Як вам вдається поєднувати навчання, активну громадську та наукову діяльність? Які секрети вашого особистого тайм-менеджменту?
– Не байдикувати та правильно розставляти пріоритети! Для мене навчання та наука на першому місці, а активну громадську діяльність розглядаю більше як захоплення.
– У будь-якому разі навчатися в медичному виші важко. Погоджуєтеся?
– Так, щоб справді чогось досягнути, потрібно провести не одну безсонну ніч.
– Чому обрали для навчання саме ТНМУ?
– Насамперед – це один з кращих вишів в Україні. На мій вибір вплинули також такі чинники: географічна близькість, відгуки знайомих і зручність розташування корпусів. У нас в області медичного університету на той час не було. Я мав вибір між Тернополем, Вінницею, Львовом і Києвом. Проаналізувавши всі варіанти та послухавши відгуки друзів, вирішив зупинитися на Тернополі. Вагомий фактор – у цьому виші навчалася моя мама Оксана Ярославівна, вона – лікарка-кардіологиня.
– Що найбільше вразило вас у ТНМУ та що було найскладнішим, коли щойно вступили?
– Найбільше мене в ТНМУ вразила діяльність центру виховної роботи та культурного розвитку, адже, коли спілкувався з друзями з інших медичних вишів України, вони зазначили слабкий розвиток цього напрямку у своїх університетах. Хочу також відзначити доброзичливість і доступність контакту всіх структур в університеті щодо студентів. Найважчою ж особисто для мене була адаптація до самостійного життя, оскільки змінювалося все: від оточення й до дозвілля.
– Які поради з власного досвіду дали б нинішнім першокурсникам?
– Не боятися помилятися! Кожна помилка – це досвід, а успіх – це час для радості. Краще спробувати та помилитися, ніж узагалі не спробувати.
– Взагалі ж, коли ви зрозуміли, що хочете пов’язати життя саме з медициною?
– Почалося все з того, що в другому класі я зламав руку. Мене повезли в лікарню накладали гіпс. У кабінеті все було таке чистеньке, гарне, світле, лікарі в білих халатах – привітні й усміхнені. На мене це справило величезне враження. Так вже тоді з’явилася ідея стати лікарем. Остаточно ж я визначився в 11-ому класі в лютому, коли потрібно було вибирати предмети для складання ЗНО. Я до останнього вагався між ІТ-спеціальностями та медициною. На остаточний вибір вплинули мої роздуми над майбутнім. Якщо коротко, то в нашій державі конституційно закріплений курс на вступ до Європейського Союзу, де професія лікаря вважається однією з найпрестижніших та є найбільш високооплачуваною.
– Мамин приклад на вибір професії не надихав?
– Мамин приклад більше вплинув на вибір вишу. А ось щодо професії, я вирішував самостійно. Мама навпаки відраджувала мене вступати до медичного (усміхається), бо з власного досвіду знає, що то нелегкий шлях, тож це цілковито моє бажання.
– Жодного разу не пошкодували про свій вибір?
– Кілька разів думав над правильністю свого вибору, однак завжди мотивував себе вже величезним пройденим шляхом і кількістю здобутих досягнень під час навчання.
– Вже визначилися зі спеціальністю?
– Я – «бюджетник», тому моя спеціальність залежить від рейтингу. Залежно від можливості розглядаю хірургію, кардіологію та сімейну медицину.
– Чи не плануєте надалі розвиватися в науці?
– Обмірковую це питання. Хотів би працювати в Рівному. Влітку в наше місто переїхав Луганський медичний державний університет і, очевидно, він залишиться тут надовго. Розглядаю варіант працевлаштування в цьому закладі. Та водночас не хотів би цілковито присвячувати своє життя науці, а поєднувати її з практичною медициною.
– Якщо могли б мандрувати в часі, куди б відправилися та чому?
– У середньовіччя на терени нашої Батьківщини, щоб запобігти світовому науковому занепаду, спричиненого релігійною діяльністю, та здійснити промислову революцію задля створення українського авангарду науки (сміється). Насправді я не жартую. Нині церква, якщо навіть і не підтримує науку, то принаймні не створює їй перепон, а у середньовіччі вона затримала розвиток науки, умовно кажучи, на тисячу років. Чого лише варта інквізиція, яка видавала всіх науковців за чарівників і відьом. Тож якби можна було змінити цю ситуацію, то це варто було б зробити.
– Що вас надихає та додає сили у складні моменти?
– Передусім – віра в краще майбутнє. Я хочу стати найкращим спеціалістом у своїй галузі в Рівненській області, щоб мене рекомендували в кожному населеному пункті.
– Де та як любите відпочивати?
– Зазвичай стараюся проводити більше часу з друзями або за програмуванням, що є моїм основним захопленням. Люблю, особливо ввечері, гуляти в парку Національного відродження, неподалік якого живу. Буває, цілий день сиджу за книжками чи працюю за комп’ютером, тож просто виходжу туди подихати свіжим повітрям, насолодитися природою.
– Що найважливіше дав вам ТНМУ?
– Окрім величезного багажу знань, Тернопільський національний медичний університет імені Івана Горбачевського дав мені впевненість у власних силах. Усе можливо! Необхідно лише докласти трохи зусиль!
Мар’яна ЮХНО-ЛУЧКА